Чому ветеранам необхідна допомога в адаптації до цивільного життя: приклад мінера мосту у Києві

Пізніше стало відомо його ім'я – Олексій Белько. Ветеран ООС та ексбоєць сил спеціальних операцій. Під впливом наркотиків, як вже офіційно відомо, він зробив те, що зробив і дякувати Богу, що ніхто не постраждав.

Читайте також: Вирішив працювати на Росію – чекай сумний фінал в Росії ж: підсумки обміну полоненими

Якогось адекватного пояснення своєму вчинку Олексій надати не зміг. Поки що. Хоча, припускаю, він і сам точно не знає, для чого це зробив. Але найвірогідніше, що це була спроба привернути увагу до себе і своїх проблем, яких у Олексія насправді накопичилось багато – проблеми з роботою, грошима, дівчиною.

Олексій Белько

На вчинок Олексія швидко відреагували представники влади. Міністр внутрішніх справ Арсен Аваков висловив бажання взяти його на поруки.

А міністр у справах ветеранів Оксана Коляда у коментарі журналістам зазначила, що її відомство зробить усе, щоб захистити інтереси ветеранів-учасників бойових дій. Також вона передала вибачення від Олексія перед усіма киянами та гостями, які застрягли в багатогодинних корках.

Оксана Коляда

Рефлексували на цю тему дуже багато. Мене ж ця ситуація наштовхнула на інші роздуми. Я запитував себе: "А чи міг би я бути на тому мосту? Із штурмовим карабіном, з прапором, в машині, перекривши рух і перебуваючи у повному відчаї?”.

І знаєте , я відповів собі, що так, міг би. І зараз я не говорю за всіх ветеранів, тільки за себе: я міг би. І тут насправді не питання в адекватності чи в силі характеру, тут питання роботи над собою і бажання адаптовуватися до цивільного життя, адже це далеко не проста штука.

Кожен із нас, хто йшов на війну, знав, що може трапитися. Усвідомлював ризики. Нас могли убити, покалічити, взяти в полон і так далі. Але у кращому випадку – ми повернемося додому іншими, і це ціна нашого вибору. Вибору бути захисниками.

Робота солдата далеко не для всіх. Але той, хто робить вибір служити народові і захищати країну – стає іншою людиною. Адже зробити такий вибір дуже складно.

Але при всьому цьому, чомусь, коли ми повертаємося додому, то починаємо нехтувати тим фактом, що ми змінилися і нам потрібна допомога із тим, щоб адаптуватися до цивільного життя.

Ми чомусь чекаємо від держави якихось програм, виплат та компенсацій. Так, звісно, круто, коли ти можеш розраховувати на державу, але ключове – треба вчитись допомагати собі самому.

Я наведу приклад. У 2014 році, коли ми виконували бойову задачу із виводу наших підрозділів з оточення, у нас були проблеми із водою і вогневою підтримкою. А на певному етапі ми взагалі самі потрапили в оточення.

Так от в цій ситуації, як ви вважаєте, завдяки чому ми вижили? Тому, що чекали на допомогу від держави? Чи президента або кабміну? Ні. Ми згуртувалися і поперли із боєм вперед, бо варіантів не було: або так, або смерть чи полон.

І я переконаний: у мирному житті все так само. Коли ми опиняємося в оточенні, то довіряти можемо тільки своїм побратимам, які, як правило, завжди поруч.

Також є лютий бонус – це волонтерські організації, які займаються допомогою ветеранам в адаптації, ресоціалізації і які завжди готові проконсультувати з питань роботи і навіть надати юридичну підтримку. Далеко ходити не треба – потужна організація Veteran Hub, яка працює для ветеранів.

Veteran Hub

Вчинок Олексія нагадав мені також про те, що нам, ветеранам, треба більше часу приділяти собі та своїм проблемам, а точніше їхньому вирішенню за допомогою побратимів, волонтерів, психологів або рідних.

Я знову запитую себе: чи міг би я опинитися на тому мосту? Міг би, але мені пощастило більше, ніж Олексію, адже у мене є справа мого життя, близькі побратими і хороші друзі, спорт і, звісно, сім'я.

Так, я теж маю свій спектр проблем, труднощів і переживань, але я ніколи, ще раз повторюю – ніколи, не цураюся звернутися по допомогу. Адже ми сильніші, коли ми разом.

Я сподіваюся що ця історія стане таким прикладом, який допоможе нам, ветеранам, звернути увагу на себе і запитати: а чи все у мене добре? А чи телефонував я своїм побратимам? А чи достатньо я роблю для того, щоб не з'явитися завтра на тому мосту?

Мені здається, що мати наслідки участі у бойових діях – це нормально, така ціна нашого вибору, але при цьому не нормально нехтувати своїми проблемами, заплющувати на них очі або просто сидіти і чекати, поки хтось допоможе.

Читайте також: Ігри Нескорених: все, що треба знати про потужні змагання ветеранів

Перший крок – подзвонити побратиму і поцікавитись, як у нього справи. А далі? А далі як в бою: дивимось по ситуації, діємо і перемагаємо.

Що відомо про погрозу підриву мосту у Києві?У середу, 18 вересня, чоловік на мосту Метро власним авто частково заблокував рух по мосту і погрожував все підірвати. Через інцидент рух столицею було паралізовано. Поліція відправила на місце інциденту усі необхідні служби та провела спецоперацію із затримання зловмисника.

Поліції вдалося встановити особу зловмисника. Ним виявився колишній військовослужбовець, 42-річний вихідець з анексованого Росією Криму Олексій Белько. У червні цього року він добровільно здав Деснянському райуправлінню поліції 1 кілограм вибухівки та 88 патронів.

О 19:35 Міністр внутрішніх справ України Арсен Аваков повідомив, що правоохоронці затримали 42-річного Олексія Белька. Оскільки раніше у нього вилучалася вибухівка, правоохоронці на етапі операції були впевнені, що його погрози реальні і виходячи з цього, планували всі свої дії.