Олександр Мосіюк щоліта вже 25 років поспіль приходить на одне й те саме місце. Дивиться на прапор і його розпирає від емоцій, як і тоді.
Тоді, ще в радянській столиці, 24 липня 1990-го саме пан Олександр уперше підняв синьо-жовтий стяг над Київрадою. Каже, заради цього тут зібралися близько двохсот тисяч українців. А в сусідньому дворі чергували загони спецпризначенців. Та людей було так багато, що дати наказ розігнати їх – влада не наважилась.
Люди були на дахах тролейбусів, на деревах. Дерев тут тоді було більше. Вони були високі. На балконах, на дахах будинків сиділи люди. Ніде було яблуку впасти. Мені зробили коридорчик. Я вийшов з київради. Підійшов до щогли. Зробив стрибок. Мене трошки підштовхнули. Опинився на платформі тут. І почав піднімать наш прапор,
— пригадує в.о. голови Київради 1990–1992 років.
Після того випадку чоловіку і погрожували, і намагались підкупити. Згадує, як комуністи не раз навіть хотіли зірвати засідання, на якому вирішували підняти стяг.
Тоді ще школярка Аня теж була серед них. Згадує, спочатку навіть не зрозуміла, куди потрапила.
Я памятаю, що я вийшла з кінотеатру дружба. Ми з подружкою там кіно дивилися. Коли вийшли, тут так багато людей. І ще тоді вперше люди навчилися співати гімн. Вперше "Ще не вмерла України..." я тоді почула,
— розповідає жінка.
За понад рік після цього Україна стала незалежною. 23 серпня 91-го кілька народних депутатів внесли синьо-жовтий стяг до сесійної зали Верховної Ради. А згодом його підняли і над будинком парламенту. Тому президент Леонід Кучма і започаткував свято державного прапора саме в цей день. А не в липні, коли стяг піднімали у столиці.
Нині синьо-жовтий стяг – не просто елемент державних установ. Український прапор пережив із нами Революцію Гідності, а тепер із нашими бійцями – на війні. Відтак він став чимось більшим, ніж символ України.
Журналіст: Коваленко Євгенія