ЮНЕСКО спробує вкотре врятувати Київ – тобто те, що від нього ще залишилося. У лютому ця міжнародна інституція уклінно просила мера Кличка дати спокій Володимирській гірці й не будувати ані на ній, ані над нею жодних мостів. КМДА відреагувала так, як у відомому анекдоті: "Той лист, де ти просиш у мене гроші, я не отримував". Мерія та міська адміністрація заперечують, що отримали від ЮНЕСКО зауваження та попередження. Єдине, що підтверджує сам Кличко, так це зустріч з цією організацією вже найближчим часом.
Читайте також: У Києві археологи знайшли давню вулицю: фото з місця розкопок
Але якщо у місті все благополучно, навіщо тоді до нас їде ЮНЕСКО? Заради прекрасних очей Віталія Володимировича?
Насправді ж річ у тім, що Кличко таки почав реалізовувати свій проект з побудови Вавилонської башти київського розливу. Це, звісно, метафора, бо насправді йдеться про велосипедно-пішохідний міст через Володимирський узвіз, який об'єднає схили Володимирської гірки з територією парку "Хрещатий". Два питання "як?" і "навіщо?", природно, першими спадають на думку. Почнемо з "як?", бо "навіщо?" – це, радше, риторична репліка.
Проект пішохідного мосту, що з'єднає "Хрещатий парк" і "Володимирську гірку"
Отже, для того, щоб спорудити міст, треба забити у схили гори залізобетонні палі. Приблизно 400 штук. Грунти там зсувонебезпечні, тобто є колосальний ризик того, що вся Володимирська гірка разом із пам'ятником князеві поповзе униз. Певна річ, що Кличка це ані найменшою мірою не зупиняє. Бо "слабоумство та відвага – наше все". До речі, щоб було куди увіткнути палі, на горі вирубують зелені насадження, котрі досі своєю кореневою системою стримували зсувні процеси. Тобто небезпека оповзня зростає у рази.
Цікаво, що коли у ХІХ столітті Володимирську гірку тільки облаштовували, на трудомісткі дренажні роботи тодішня міська влада виділила грубі гроші. Нинішні її "наступники" також не шкодують коштів зі столичного бюджету, аби помножити ці зусилля на нуль. Ціна питання складає 260 мільйонів гривень – саме стільки треба, щоб "добити" визначну гору.
І не тільки гору. Судячи з проекту веломосту, його конструкція, спускаючись до підніжжя гори, робить якийсь дивний зиґзаґ над архітектурним комплексом, що має статус пам'ятника на честь Хрещення Русі (а також Магдебурзького права) – колони тосканського ордена на арочній основі і монументальних кам'яних сходах, що підводять до колони з гори.
Читайте також: Київ потребує стратегічного мислення – інакше історичну славу не повернути
Якщо досі сама колона та Володимирська гірка, увінчана пам'ятником святому Володимиру, утворювали єдину вертикаль, то нині у цю гармонію вклинюється непроханий веломіст. І це при тому, що Володимирська гірка – це історичний ландшафт та складова частина території Державного історико-архітектурного заповідника "Стародавній Київ", де заборонені будь-які будівельні заходи.
Для мене особисто в тому, що веломіст Кличка "пройдеться" не лише по горі, але й по пам'ятнику Магдебурзькому праву, є і певний гіркий символізм, і незбагненна іронія. Вже майже три десятки років я намагаюся пояснити і соціуму, і можновладцям, яким визначним здобутком було впровадження Магдебурзького права. Як прообраз місцевого самоуправління та модель локальної демократії, коли насельці того чи іншого міста вирішують його долю. Між тим кияни, як завжди, нічого не вирішують. Їхньої думки про цей міст ніхто не питав, а коли вони самі висловили своє ставлення – їх ніхто не почув. Тож якщо велоспоруда так чи інакше зачепить Магдебурзьку колону, це означатиме тільки одне: жодних прав столична громада не мала і не має. Її викреслили з процесів так само, як колишній величний ансамбль Володимирської гірки.
Вляпатися в історію
Однак все це, вважаймо, "лірика", тож перейдемо до "фізики", чи то пак до грубої матерії. Отже, що саме будує Кличко під благословенним київським небом? Він зводить міст довжиною 210 метрів та шириною від 6 до 14 метрів. Мостом проляже велодоріжка – певна річ, що кращого міста для того, аби подбати про велосипедистів та адептів здорового способу життя, просто не знайшлося. Вся конструкція буде зі скла та бетону, іншими словами – сумнівної надійності.
Власне кажучи, якщо мерові так кортіло звести який-небудь міст, то для його активності можна було знайти краще застосування. Ось, наприклад, Шулявський міст, котрий тільки зараз почали демонтувати. Або міст Метро. Або міст Патона. Всі вони "дихають на ладан", бо "втомилися" настільки, що просяться чи то на пенсію, чи то на цвинтар. Власне, окрім мостів, існує й безліч інших об'єктів, куди варто докласти руки. А це й метро, і розвиток наземного транспорту, і завислий у часі музей на честь Революції Гідності, і багато інших напрямів, що вимагають або термінового "покращення", або створення з нуля.
Але Кличка, мабуть, не тішить перспектива відкривати якусь нову тролейбусну лінію абощо. Бо це і не статусно, і не пафосно. Зовсім інша річ – увійти в історію міста як Герострат, котрий розвалив Володимирську гірку та викупав її у Дніпрі. Ось тут ефект "wow!" справді забезпечений. Так, мабуть, міркує Кличко, який із затятістю самогубця наривається на прокляття кількох поколінь киян.
І не тільки киян. Повертаючись до того, з чого ми починали, закцентую іще раз: ЮНЕСКО б'є на сполох. Про позицію цієї організації знає міністерство культури – там не спростовують, що звернення були, як було й чітко проартикульоване попередження: якщо Київ не отямиться і не припинить будівельне неподобство, співпраця між столицею України та ЮНЕСКО припиниться.
Вочевидь, у короткостроковій перспективі міську владу це мало хвилює. Бо на довгій дистанції вона бачить себе переможцем та політичним довгожителем. А відтак на претензії захисників історичної спадщини можна не зважати.
Сподіваюсь, Віталій Кличко відправить ЮНЕСКО у нокаут, показавши гостям столиці не тільки веломіст, а й нових диво-левів біля Маріїнського палацу. Дарма, що вони більше схожі на гібрид павіана та пуделя. Колись один міністр, пояснюючи неуспіх України на зимовій Олімпіаді, сказав, що у нас не той клімат, аби бути успішними у цих видах спорту. Тож оскільки в Україні леви не водяться, для Києва згодиться й так.
Лишилося тільки переконати у цьому наших міжнародних партнерів.
Читайте також: До спадщини ЮНЕСКО може увійти ще одна історична пам'ятка України