Тепер мітингарі махають своїми прапорами і жовтими стрічками здебільшого там. І скоріш за все вже незабаром зможуть робити це виключно там.
Читайте також: Як політики кожного разу кардинально заважають новим змінам
Приблизно там закінчилися б і українські протести 2013-2014 років, якби так і залишалися мирними до самого кінця. Мирні протести з реальними при тому претензіями на зміну влади, як правило, закінчуються або у лікарні, або у тюрмі, або ж в еміграції.
Але до свідомості нашого вітчизняного пересічного відвідувача мітингів це ніяк не дійде. І от зажди дивує, вражає ця все та ж однакова свята наївність.
Здавалося б, вже 100 разів на наочних прикладах можно було зрозуміти, що ніхто в цій країні від влади, посад і повноважень просто так відмовлятись не буде. 100 разів травили газом, били гумовими палками по голові, затоптували по райвідділах, кидали в ізолятори, вже навіть вбивали та стріляли.
І от ні. Кожний новий протест, абсолютно будь-який протест, у нас знову сконцентрований ні на якихось конкретних вимогах, а виключно на абстрактній зміні влади. За все добре, проти усього поганого.
Ця послідовна наївність просто в буквальному сенсі заворожує. Не дивлячись на численні роки досвіду, філософія і основна мета українського протесту залишається в тому, щоб виходити, отримувати по голові, а потім критикувати тих, хто наважується давати здачі і чинити хоча б якийсь спротив. Все це реально вражає. Адже це якийсь масовий хронічний мазохізм.
Читайте також: Саакашвілі застосовує щодо Порошенка модний прийом, – політолог