Того дня, після 70 років перерви, над моєю Столицею знову здійнявся наш прапор. Того дня моя мама сказала мені: "Яке щастя, що я до цього дожила". (Сьогодні, зближаючись до її тодішнього віку, я розумію: вона думала про всіх тих, дорогих і близьких, хто мріяв – і не дожив.)

Не пожалійте часу, подивіться це відео. На киян, що на ньому, подивіться. Це – те, що ми ЗРОБИЛИ РАЗОМ (так!) і те, що нас усіх об'єднує: і з тими, що так само юрмились на цих самих вулицях 71 рік перед тим (є хроніка!), і з тими, хто під цим прапором (хоругвою!) тут іще "свічку женив" (є п'єса у Кочерги, почитайте, хто не в темі), – аж до княжих часів...

Чи ви справді думаєте, що нас може знищити якесь гниле шумовиння, виринуле назверх на хвилі когнітивної війни? Пам'ятаймо. Шануймося.

Автор: Оксана Забужко
Джерело: Facebook

Це цікаво: Забужко про анексію Криму: Травматичний досвід, який ціле життя треба буде випльовувати